8.1. Приміщення для утримання тварин
8.2. Утримання тварин і догляд за ними
8.3. Перевезення тварин
8.1. ПРИМІЩЕННЯ ДЛЯ УТРИМАННЯ ТВАРИН
8.1.1. При облаштуванні приміщень для утримання тварин у стаціонарних цирках необхідно враховувати вимоги СНиП II-Н.3-69.
Стіни та стелі фарбуються у світлі тони.
Підлога має бути достатньо міцною, неслизькою, водонепроникною, стійкою до впливу стічних рідин і дезінфікуючих засобів, а в місцях відпочинку тварин (у клітках, стійлах, станках, денниках, боксах тощо) – з матеріалу з низькою теплопровідністю (наприклад, з двох шарів 40-мм шпунтованих дощок).
Підлоги кліток повинні мати гідроізоляцію та нахил у бік обслуговування тварин.
8.1.2. Циркові підприємства повинні мати достатню кількість транспортних, виставкових, пересадних і фіксаційних кліток, а також приміщень або кліток-ізоляторів (для хворих тварин), басейнів (для морських слонів, бегемотів, білих ведмедів, удавів і водоплавних птахів), тераріумів (для плазунів), вольєрів і загонів.
8.1.3. Хижих і інших небезпечних тварин (див. ст. 8.2.3) слід утримувати у спеціальних міцних і надійно зачинених клітках, встановлених у ізольованих приміщеннях поблизу артистичного проходу. У цих приміщеннях, а також у конюшнях стаціонарних цирків має бути два виходи: один – у напрямку артистичного проходу, інший – у двір. Зовнішній вихід у зимових цирках повинен мати утеплений тамбур.
8.1.4. Габарити дверей і воріт не повинні перешкоджати вільному переміщенню кліток із тваринами.
8.1.5. Віконні прорізи у приміщеннях для утримання тварин, зокрема в слоновниках, закриваються решітками або сітками, які встановлюються так, щоб можна було відчиняти стулки чи фрамуги для провітрювання приміщень.
8.1.6. Службові проходи та коридори, які безпосередньо прилягають до загонів, вольєрів і кліток, повинні забезпечувати персоналу безпеку та свободу пересування. Ширина цих проходів має становити:
- 4,0 м – для слонів,
- 1,5 м – для людиноподібних мавп,
- 1,3 м – для копитних і великих котячих,
- 1,2 м – для інших тварин.
- При двосторонньому розташуванні кліток ширина проходу – не менше 2,0 м.
- У пересувних зооклітках розмір службових проходів може бути зменшено до 80 см за умови огородження решітки сіткою.
8.1.7. Розміри слоновника мають бути не менше 6,0 x 6,0 x 3,5 м на одного слона, при висоті не менше 3,5 м. Приміщення обладнується міцною дерев’яною підлогою, здатною витримати вагу слона, із чотирма кільцями (діаметром 120 мм, виготовленими зі сталі перерізу 12 мм). У зооцирку слоновник відгороджують від оглядового майданчика бар’єром так, щоб слон не міг дістати хоботом простягнуті руки відвідувачів.
8.1.8. Конюшня має бути обладнана достатньою кількістю стійл і не менше ніж двома денниками.
Виходи з конюшні повинні мати ширину не менше 1,4 м і висоту не менше 2,0 м, ширина проходу між стійлами – не менше 3,0 м.
Перегородки між стійлами і денниками повинні бути суцільними, зробленими з дощок. На висоті від 1,2 до 2,0 м допускається встановлення ґратчастої перегородки.
Стійла мають бути завширшки 1,8 м і завглибшки 3,0 м.
8.1.9. Біля конюшні облаштовується шорна, берейторська, склад одноденного запасу фуражу, душова для коней та майданчик для вигулу, із нахилом для відведення поверхневих вод.
Для хворих тварин облаштовується ізолятор із окремим виходом у двір.
8.1.10. Приміщення для приготування кормів облицьовуються або фарбуються вологостійкими матеріалами до висоти 1,8 м, що дозволяють систематичне чищення, дезінфекцію та миття.
8.1.11. У слоновнику, конюшні та на шляху від цих приміщень до манежу і назад не повинно бути гострих кутів і виступаючих деталей обладнання (болтів, водорозбірних кранів тощо).
8.1.12. Обезьянник облаштовується у теплому приміщенні з природним освітленням і дерев’яною підлогою.
8.1.13. Внутрішні поверхні кліток, призначених для утримання бурих ведмедів, обшиваються листовим залізом завтовшки 2,5 – 3,0 мм унахльост, при цьому шви мають бути пропаяні та зачищені. Стелі та стіни кліток можуть бути також оббиті листами бакелітової фанери.
Усі металоконструкції, окрім підлог у клітках із ведмедями, фарбуються антикорозійним складом (наприклад, пічним лаком), а дерев’яні елементи покриваються оліфою та фарбуються олійною фарбою.
8.1.14. Клітки (включаючи манежні), а також тунелі повинні бути стійкими, зручними у користуванні. Їх конструкція та кріплення мають виключати можливість самостійного виходу тварин.
8.1.15. Стінки кліток з боку огляду тварин повинні бути обладнані металевими решітками, вольєрами або сітками залежно від виду тварин.
8.1.16. У кожній клітці через фасадну решітку має бути квадратний лаз висотою та шириною 62 см. Лази закриваються шиберами, які можна підіймати вздовж прутів решітки. Такі ж лази робляться і між відсадними клітками. У цьому випадку шибери висуваються з вагончика в бік фасаду.
8.1.17. Усі виходи з кліток і вольєрів (двері, шибери, лази тощо) оснащуються міцними й надійними запорами (замками, засувками, чекелями, карабінами, струбцинами тощо), що унеможливлюють їх відкриття тваринами.
Шибери та запори мають безпечно, легко й зручно відкриватися зусиллям однієї людини.
Ручки, поручні або інші пристосування для транспортування кліток розташовують так, щоб тварини, які знаходяться всередині, не могли їх дістати, але не ближче ніж 100 мм від решітки. Шарнірні ручки для відкривання повинні бути не коротшими за 250 мм.
Фартухи та козирки зоокліток робляться на шарнірах.
8.1.18. Утримання плазунів (окрім черепах) у відкритих вольєрах забороняється. У тераріумах оглядові стекла мають бути з небиткого скла. Двері повинні відкриватися всередину. Вентиляційні та інші отвори в тераріумі необхідно закривати дрібною сіткою, щоб плазуни не могли виповзти.
8.1.19. Ванни для білих ведмедів, водоплавних птахів і плазунів із боку огляду мають бути зроблені з оргскла завтовшки не менше ніж 30 мм — для ведмедів, 10 мм — для птахів і плазунів.
8.1.20. Клітки для транспортування копитних тварин (бегемотів, носорогів тощо) повинні бути довші за тварину на 50 см і вищі за її зріст на 30 см. Ширина клітки розраховується так, щоб тварина не могла розвернутися.
8.1.21. У манежній клітці має бути двоє розташованих поруч дверей, які відкриваються всередину і забезпечені надійними запорами, зручними для відкривання з обох боків. Інше розташування дверей має бути обґрунтоване у паспорті. Окремі секції розбірних кліток повинні бути зручними для складання, розбирання та транспортування. Встановлену манежну клітку обов’язково страхують спеціальними розтяжками.
Висота манежної клітки від рівня манежу має бути не менше ніж 3 м для левів, 3,5 м — для інших котячих, 2,8 м — для білих ведмедів.
Під час роботи з котячими, окрім левів, верх манежної клітки має бути закритий міцною мотузяною сіткою або оснащений відбійним козирком.
8.1.22. Металевий тунель для випуску хижаків у манежну клітку надійно закріплюється до підлоги проходу. Ширина тунелю — не менше ніж 1 м.
8.1.23. У зооцирках між оглядовим майданчиком і господарським двором має бути не менше двох проходів такої ширини, щоб через них можна було провезти пересадні клітки.
Територія оглядового майданчика зооцирку, що перевозиться залізницею, огороджується суцільним щитовим парканом заввишки не менше ніж 2,7 м.
8.2. УТРИМАННЯ ТВАРИН ТА ДОГЛЯД ЗА НИМИ
8.2.1. Приміщення, де утримуються тварини (клітки, вольєри, загони, басейни, тераріуми тощо), а також місця, де здійснюється їх завантаження, пересадка, вигул і дресирування, мають бути недоступними для осіб, не пов’язаних з обслуговуванням тварин.
8.2.2. У зооцирках клітки з тваринами відгороджуються від глядачів захисними бар’єрами заввишки не менше ніж 1,25 м. Відстань між бар’єром і зооклітками з небезпечними тваринами має бути не менше ніж 1,5 м.
8.2.3. До небезпечних тварин належать:
- Хижаки: барси, гепарди, леопарди, леви, пуми, рисі, тигри, ягуари, росомахи, вовки, гієни та ведмеді.
- Копитні: антилопи, бегемоти, дикі бики та козли, жирафи, лосі, олені, зебри, носороги та тапіри.
- Хоботні та сумчасті: слони та кенгуру.
- Мавпи: гамадрили, гібони, горили, макаки, мартишки, орангутани, шимпанзе, собакоголові.
- Неповнозубі та гризуни: броненосці, лінивці, мурахоїди, бобри, водосвинки та дикобрази.
- Ластоногі: моржі, морські леви та тюлені.
- Хижі птахи: грифи, кондори, шуліки, орлани, орли, сови, соколи, сичі, пугачі та яструби.
- Страусові: казуари, ему, нанду, африканський страус та великі папуги.
- Плазуни: крокодили довжиною понад один метр, удави та пітони довжиною понад два метри, отруйні змії.
Ступінь небезпеки тварини залежно від її розмірів, віку та інших умов визначає адміністрація підприємства. До небезпечних можуть бути віднесені й інші види тварин.
8.2.4. Тварини мають утримуватися в умовах, що забезпечують безпеку оточуючих осіб і обслуговуючого персоналу. Обладнання кліток не повинно ускладнювати прибирання та годування тварин.
8.2.5. Біля приміщень з небезпечними тваринами повинні бути комплекти аварійного інвентарю, засобів захисту та пристроїв для вилову (петарди, димові шашки, факели, гаки, вила, багри, крейцери, захвати, сачки, сітки, аркани, намордники, ошийники, повідці, ланцюги, мотузки, яскраві полотнища, фанерні віджимні щити, фіксаційні клітки, чорний перець, нюхальний тютюн або махорка тощо). Місця розташування цих засобів мають бути чітко позначені.
На приміщеннях і клітках з небезпечними тваринами повинні бути попереджувальні написи: «Обережно, хижаки!», «За бар’єр не заходити, небезпечно!», «Обережно, отруйні змії!» тощо. На цих приміщеннях також мають бути розміщені інструкції з техніки безпеки для обслуговуючого персоналу.
8.2.6. До догляду за тваринами допускаються особи, спеціально навчені безпечним методам поводження з ними, а також користуванню засобами відлову, аварійним і захисним обладнанням. Після проведення інструктажу працівникам, які доглядають за тваринами, видається під розписку спеціальна пам’ятка (додаток 8.1). Особи, що супроводжують небезпечних тварин, проходять додатковий інструктаж.
Догляд за небезпечними тваринами повинні здійснювати не менше двох працівників.
8.2.7. Працівникам, які обслуговують тварин, забороняється:
- перебувати в зоні досяжності звірів;
- притулятися до ґрат, сіток, засувів та інших загороджень;
- просовувати руки в клітку, гладити тварин, повертатися до них спиною;
- палити, їсти, шуміти, робити різкі рухи, лякати або дратувати тварин.
8.2.8. Про всі відхилення від нормальної поведінки тварини (занепокоєння, хворобу тощо) обслуговуючий персонал зобов’язаний негайно повідомляти відповідальним особам.
У разі небезпечних сутичок між тваринами, що загрожують загибеллю одного з них, застосовуються петарди, димові шашки, потужний струмінь води тощо.
8.2.9. На час ремонту та переобладнання зоокліток тварин переводять у пересадні клітки.
Перед переведенням небезпечної тварини у пересадну або манежну клітку необхідно переконатися, що всі перегінні пристрої та замки справні, а клітки надійно з’єднані між собою ременями, гачками або ланцюгами.
8.2.10. У виняткових випадках вхід до кліток, вольєрів, басейнів і загонів з небезпечними тваринами дозволяється лише артистам-дресирувальникам і тренерам-дресирувальникам (берейторам).
8.2.11. Годування тварин і прибирання їхніх приміщень здійснюється за допомогою спеціального інвентарю, який має бути справним, легким, зручним і достатньо довгим, щоб дозволяти дістатися будь-якої точки підлоги клітки, не наближаючись впритул до решітки або сітки.
При цьому обслуговуючий персонал забезпечується захисними пристроями (щитами тощо).
Годування тварин безпосередньо з рук дозволяється тільки дресирувальникам.
Після кожного годування тварин використаний інвентар (поїлки, відра, м’ясорубки тощо), а також місця обробки м’яса необхідно промивати гарячою водою. Колоди для рубки м’яса засипаються сіллю.
8.2.12. Прибирання екскрементів здійснюється за допомогою спеціального совка після кожного випорожнення. Недопустимо вигрібати екскременти на землю. Вивезення нечистот з території підприємства має здійснюватися щоденно, після чого сміттєзбірники обробляються хлорним вапном.
8.2.13. Розпорядок роботи зооцирку складається залежно від пори року, місцевих умов, географічного розташування підприємства та наявності тварин.
Приблизний розпорядок дня наведено в додатку 5.7.
8.2.14. Утримання на території підприємства тварин, що належать приватним особам, у тому числі працівникам підприємства, забороняється.
Тримати тварин в артистичних гримерних дозволяється лише на період виступу за дозволом інспектора манежу.
8.2.15. Крокодилів перевозять у міцних ящиках або брезентових сачках, накладаючи на морду петлю, що стягує щелепи.
Переміщення отруйних змій дозволяється лише в подвійній тарі (мішечок і ящик, ящик з подвійним склом тощо).
Клітки з небезпечними тваринами під час транспортування з усіх боків закриваються щитами (козирками, фартухами), а засуви надійно замикаються.
При догляді за отруйними зміями необхідно дотримуватися спеціальних «Гігієнічних вимог при роботі з отруйними зміями» (затверджених заступником Головного санітарного лікаря СРСР №343 від 1 квітня 1970 року).
8.2.16. Слона розміщують у слоновнику головою до демонстраційного майданчика. Передню та задню ноги (протилежні – праву та ліву) прикріплюють зварними ланцюгами (калібром не менше 8 мм) до анкерних кілець дерев’яних щитів підлоги. Довжина ланцюгів повинна дозволяти слону лягати на підлогу.
Щоб уникнути натирання ніг, ланцюги загортають у м’які лляні шланги, а кожні два дні змінюють місце їх кріплення на інші ноги.
8.2.17. Слонів, як у стаціонарних умовах, так і в дорозі, чистять щоранку. Додатково двічі на день їм промивають очі кип’яченою водою та протирають чистою м’якою ганчіркою.
Спочатку в відрі з водою промивають хобот. Верхню частину хобота миють ганчіркою, після чого чистять голову, вуха, шию, спину, задню частину, ноги та копита.
Перед чищенням копит слонам роблять ножні водні ванни з додаванням питної соди.
Залежно від жорсткості шкіри слона використовують м’які дротяні щітки або рашпілі. Особливо тверді нарости видаляють спеціальними кліщами.
Пил та відшаровані частки шкіри зметають трав’яною або волосяною щіткою, віником чи ганчіркою. Дуже забруднені місця, наприклад, задню частину, миють водою з милом.
Подряпини, натертості, незаживші рани дротяними щітками не обробляють.
Під час чистки задирок на пальцях слона важливо зберегти глазур на копитах.
Після чищення пальців область вінчика змазують кінським жиром або вазеліном.
Стежать за тим, щоб на ногах слона не утворювалися потертості та натертості, особливо в місцях кріплення ланцюгів.
При виявленні гнійників, ран, подряпин, натертостей та інших проблем зі шкірою слоновожатий зобов’язаний повідомити завідувачу зоотехнічної секції.
Влітку слонів необхідно мити, обливаючи водою зі шлангу, а в холодну пору року – тільки підмивати теплою водою забруднені ділянки.
8.2.18. Під час чищення коня конюх стоїть збоку, впівоберта до нього, стежить за його поведінкою та не застосовує грубих прийомів.
Під час виведення або заведення коня в денник (стійло) двері повинні бути повністю відчинені, а двері сусідніх денників – зачинені.
Коней, які працюють на манежі, дозволяється підковувати лише на передні ноги, підковами без шипів.
8.2.19. Сміттєзбірники, приміщення, де утримуються тварини та зберігається інвентар для прибирання, необхідно дезінфікувати перед початком роботи кожної нової програми, але не рідше ніж двічі на місяць.
Як дезінфекційні засоби застосовують:
- 5% розчин крезолу;
- 3% розчин хлораміну;
- 1% розчин хлорного вапна;
- гарячий розчин перманганату калію (у співвідношенні 1:1000) з розрахунку 1-2 л на 1 кв. м оброблюваної поверхні.
Після дезінфекції приміщення необхідно промити гарячою водою та провітрити.
Підлогу та годівниці щодня промивають кип’ятком із додаванням слабкого розчину перманганату калію (блідо-рожевого кольору).
На час дезінфекції тварин переміщують у сусідні або пересадні клітки.
Ветеринарна дезінфекція, дезінвазія, дезінсекція та дератизація проводяться під контролем ветеринарного лікаря відповідно до інструкції, затвердженої Головним управлінням ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР.
8.2.20. Місця проживання дресирувальників, берейторів, завідувачів зоотехнічними секціями та працівників з догляду за небезпечними тваринами повинні знаходитися поблизу підприємства.
8.2.21. У кожному підприємстві, де утримуються небезпечні тварини, слід мати систему внутрішнього зв’язку та оповіщення для прийняття термінових заходів у разі виходу тварини на волю.
У таких випадках необхідно:
- Видалити з небезпечної зони всіх сторонніх осіб.
- Обмежити зону пересування тварини.
- Загнати або заманити тварину в кут, найближче вільне приміщення чи клітку, при цьому не розмахувати предметами, не шуміти та не кричати; тиша і спокій зазвичай сприяють швидкому пійманню та ізоляції тварини; аварійні засоби застосовуються залежно від конкретної ситуації.
- Запобігти паніці серед глядачів (якщо потрібно, евакуювати їх).
Захопленням тварини повинен керувати старший і найдосвідченіший працівник підприємства. У разі необхідності слід терміново викликати фахівців із відлову, відповідальних за тварин осіб та директора підприємства.
8.2.22. Нічний сторож повинен бути ретельно проінструктований щодо дій у разі виходу небезпечних тварин на волю, а також у разі пожежі або стихійного лиха.
Заходячи на чергування, сторож зобов’язаний перевірити огорожу території підприємства, справність запорів у приміщеннях з тваринами, наявність тварин та аварійного інвентарю.
8.2.23. У разі повітряного нападу мають бути вжиті заходи, передбачені планом цивільної оборони, зокрема виконані спеціальні рекомендації щодо тварин, затверджені Міністерством культури СРСР (березень 1968 р.).
8.3.1. Для супроводу тварин на залізничному транспорті призначаються провідники з розрахунку один–два на вагон. При повагонному відправленні або перевезенні окремих небезпечних тварин призначається не менше двох провідників на кожне відправлення для цілодобового чергування. Адміністрація циркового підприємства зобов’язана забезпечити кожен вагон із тваринами пожежобезпечними засобами освітлення (наприклад, акумуляторними ліхтарями).
У вагоні зі слоном повинні слідувати слоновожатий та його помічник.
Відповідальним за перевезення тварин залізницею є завідувач зоотехнічною секцією (начальник ешелону) або інший працівник, призначений наказом директора підприємства. Начальнику ешелону підпорядковуються всі провідники, працівники з догляду за тваринами та інші особи, які супроводжують вагони. Перед відправленням супроводжуючі тварин повинні бути проінструктовані, про що робляться записи в журналі інструктажу.
Інструкція для осіб, які супроводжують тварин залізницею, наведена у додатку 8.2.
8.3.2. Решітки кліток з небезпечними тваринами під час перевезення закриваються захисними щитами або дрібною сіткою, а шибери зміцнюються або замикаються.
8.3.3. На собак при перевезенні в пасажирських поїздах та під час вигулу слід надягати намордники та поводки.
8.3.4. Слонів дозволяється переводити на повідку в ланцюгах. Час проходження слона вулицями населеного пункту, а також заходи щодо забезпечення безпеки оточуючих узгоджуються з ОРУДом. Поруч зі слоном має йти його вожатий. Переводом слона особисто керує директор зооцирку, завідувач зоотехнічною секцією або керівник номера (атракціону).
8.3.5. Під час перевезення тварин автомобільним транспортом (у зооклітках) слід дотримуватися правил:
- Не можна розміщувати хижаків та копитних в одному транспортному засобі.
- Недопустимо перевозити бензин та інші пожежонебезпечні речовини разом із тваринами.
- Зооклітки повинні бути зачинені та надійно замкнені, а доступ до них сторонніх осіб виключений.
- Автомобілі (автопоїзд) із тваринами повинні рушати плавно, а в дорозі, особливо на поворотах, уникати різких прискорень (гальмувань).
- Швидкість пересування автомобіля (автопоїзда, колони) з тваринами не повинна перевищувати 30 км/год, знижуючись на нерівній дорозі.